1.        Перманентна самоідентифікація суспільства обумовлює необхідність праворозуміння. Праворозуміння необхідно містить в собі поняття права як загальності, права як особливості і права як окремості.

2.        Рух права є визначальним пунктом розуміння права. Подільна єдність визначає рух права від загального – права, через особливе – правове регулювання, до окремого - правопорядку.

3.        Заперечення осягнення дійсності, проголошення обмеженості знання створює наукову оману – phanomen права.

4.        Знерухомлений phanomen права приречений на недосяжність, потойбічне існування і не має дійсної реальності. Насправді право є nomen – вічно рухливе, реальне і розумно дійсне.

5.        Право як загальність це взагалі право і відповідає на питання "що” (причина). Право як особливість це дія права - правове регулювання і відповідає на питання "як” (дія). Право як окремість це мета права – правопорядок і відповідає на питання "навіщо” (мета).

6.        Загальність права є умовно належною, особливість правового регулювання є реально дійсною, окремість правопорядку є дійсно необхідною. Загальність, особливість і окремість остільки протистоять одне одному, оскільки кожне із них міститься в кожному із них.

7.        Право як загальність безмежне і безмежність загальності обумовлює безмежність концепцій права. Особа як окремість є скінченою і за наявності тільки однієї особи право є нонсенсом.

8.        Право в особі нескінченне і право як ідея безмежне. Право в особі і право як ідея не протистоять одне одному, а поєднуючись стають дійсністю.

9.        Розвиток права і особи обумовлений взаємопроникненням права в особу і особи в право. Зароджене всередині особи право виходить назовні і поєднується з правом як ідеєю.

10.   Право може невизначено довго існувати без особи, але здійснення права без осіб неможливе. Дійсність права можлива лише через поєднання правового регулювання і правовідносин.

11.   Право – стан розуму. Кожна людина має право в собі, але для не особи  право недосяжне. Усвідомлення права в собі є рух від особи через суб’єкта права до правової особи.

12.   Людина, усвідомивши себе як особу, маючи право в собі і здатність творити право назовні, стає суб’єктом права у правовідношенні.

13.    Правопорядок як окремість для права є загальністю для правової особи. Зворотній рух права відбувається від особи як окремості через суб’єкт права як особливості до правової особи як загальності.

14.   Правова особа це свобода як стан розуму. Ідея права це також свобода. Право і особа  мають спільну мету – здійснення права. Здійснення права є правопорядком.

15.   Особа як окреме через суб’єкт права як особливе стає правовою особою – загальним. У правопорядку поєднуються окремість суб’єкта і загальність права (суб’єктивне і об’єктивне).

16.   Рух права як абстрактного поняття має наслідком вихід права за межі абстракції і переходу в інший стан – правове регулювання. Право як буття відмовляється від себе і стає дійсністю права – правовим регулюванням. Правове регулювання вже не є право але містить право в собі.

17.   Право як загальність і правопорядок як окремість об’єднуються правовим регулюванням – особливістю і дією права. Правове регулювання є наслідком усвідомлення права суспільством.

18.   Правове регулювання зводиться до встановлення зобов’язання, заборони або дозволу. Зобов’язання, заборона і дозвіл можуть встановлюватись або законом (нормативно-правовим актом) або рішенням суду (судовий прецедент). Законодавство і рішення судів є двома сторонами одного правового регулювання.

19.   Правове регулювання нормативно-правовими актами здійснюється за формулою: ідея права – правова норма – відносини. Правове регулювання судовими рішеннями здійснюється за формулою: відносини – правова норма – ідея права. 

20.   Відмінності між нормативно-правовим актом (загальні приписи) і судовим прецедентом (індивідуальні приписи) не впливають ні на їх сутність як позитивність, ні на їх кінцеву мету. Законодавство і правосуддя спрямовані на один і той самий предмет.

21.   Правове регулювання як особливе має своїм витоком загальне – право і прагне досягти окремості – конкретизації прав і обов’язків суб’єктів права.

22.   Правовідношення як особливе для суб’єктів права, маючи своїм витоком окреме – права і обов’язки суб’єктів права, прагне досягти загальності – об’єктивування прав і обов’язків суб’єктів права.

23.   Загальні приписи норм права за допомогою правового регулювання конкретизуються у правах і обов’язках суб’єктів права (учасників правовідношення), а права і обов’язки суб’єктів права, за допомогою правовідношення, об’єктивуються у загальних приписах норм права.

24.   Окремістю для права і загальністю для суб’єктів права є правопорядок. У правопорядку поєднуються окреме і загальне, суб’єктивне і об’єктивне. Правопорядок є реалізацією ідеї права - усвідомленою формою буття права у суспільстві.

25.     Суб’єкт права реалізує себе через відносини з іншими суб’єктами права. Суб’єктам права, як окремостям, необхідно притаманне протиріччя. Протиріччя окремостей усувається через особливість. Особливістю для суб’єктів права є правовідносини. Окремості через особливості досягають загальності – правопорядку.

26.     У правопорядку суб’єкт права реалізуючи себе, тим самим, реалізує інший суб’єкт права. Правопорядок утримує у єдності відмінні суб’єкти і забезпечує реалізацію суб’єктивності.

27.     Правопорядок як загальність для суб’єкта права є окремістю для права – метою права. Ідея права як загальність через правове регулювання, як особливість, втілюється у правопорядку як окремості. Дійсність правопорядку обумовлена єдністю суб’єкта права і права.

28.     Правопорядок є  метою не тільки для права, а й для суб’єкта права. Правопорядок і є право, точніше, усвідомлена форма буття права. Не усвідомлена форма буття права є законопорядком.

29.   Розвиток суб’єкта права призводить до правової особи. Правова особа виходить за межі правопорядку і поєднується з ідеєю права. Правова особа не потребує ні правопорядку, ні права.

30.   Поєднання правової особи  і ідеї права породжує гармонію права. Гармонія права знаходиться поза межами правопорядку і суб’єкта права. Гармонія права є кінцем і початком руху права – motus jus continuus